Служити науці й освіті

07.12.2018 10:05
shadow

Професорові Олексію Волошину — 60

2 травня виповнюється 60 років доктору технічних наук, професору факультету кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексію Федоровичу Волошину.
О.Ф. Волошин народився в селі Вороньків Бориспільського району Київської області. За переказами, по материнській лінії серед пращурів нашого ювіляра — полковник війська Богдана Хмельницького Бобрівник та підполковник Гольоса, по батьківський лінії — вихідці із Західної України. Водночас Олексій Федорович — педагог у четвертому поколінні. Його прадід, Панас Григорович Придатко, працював 45 років у Вороньківській церковно-приходській школі спочатку вчителем, згодом — завідувачем. У родині Придатків (Панаса Григоровича та Тетяни Тимофіївни) було двоє дітей — Марія (1895 — 1928) та Віталій (1897 — 1919). Після закінчення жіночої гімназії в Переяславі Марія Панасівна працювала у Вороньківській школі вчителем, Віталій, закінчивши там же чоловічу гімназію, навчався в Київському університеті Святого Володимира на медичному факультеті. Загинув, будучи вояком армії Української народної республіки (час і місце поховання точно не відомі). Учительська династія П.Г.Придатка згадується в „Історії сіл і міст України”, його брати Олександр та Федось, сестра Марія працювали вчителями в школах Києва та Київської області.
Дід Олексія Федоровича по матері — Павло Олександрович Козловський (1888 — 1938) — після закінчення Глухівської семінарії спочатку працював учителем математики в м.Сосниця Чернігівської губернії (його учнем був Олександр Довженко), потім — викладачем та директором гімназії у Варшаві. Після революції повернувся в Україну, працював директором Вороньківської школи, у часи репресій 30-х років залишився без роботи.
Мати О.Ф.Волошина Вікторія Павлівна (Козловська) і старший брат Анатолій виховувались бабусею Тетяною Тимофіївною, бідували, пережили голодомор, репресії 30-х років, німецьку окупацію 1941 — 1943 рр. У 1943 — 1945 рр. мати майбутнього науковця працювала на підсобних роботах у Києві, після війни за сприянням Олексія Микитовича Руська (ректора Київського університету в 1938 — 1944 рр., теща котрого була односельчанкою, сусідкою родини Придатків. О.М.Русько був хрещеним батьком Олексія Федоровича, на честь котрого й був названий). Вікторія Павлівна згодом закінчила Київський педагогічний інститут, працювала вчителькою української мови та літератури в столичних школах до 70 років.
У 1947 р. Вікторія Павлівна одружилась з односельчанином Федором Павловичем Волошиним, офіцером ВМС СРСР, який служив на той час у Ризі. Після закінчення в 1936 р. „робфаку” в Києві був направлений в Одеський інститут інженерів водного транспорту, який закінчив у 1941 р. (диплом із відзнакою від 23 червня 1941 р.). Федір Павлович відмовився від аспірантури і йде добровільно на фронт (підводний флот, командир БЧ-5 — дизельний відсік). Після переходу підводного флоту в 1941 р. з Чорного в Балтійське море воював на Ленінградському фронті в морській піхоті. Був тяжко поранений, нагороджений за бойові заслуги орденами й медалями. Після війни залишився в армії, працював в управлінні ВМС у Ризі, Таллінні, на початку 50-х років був переведений на Далекий Схід (Совгавань, Владивосток). Після демобілізації Федора Павловича за станом здоров’я сім’я переїхала до Києва, де Олексій Федорович закінчив із золотою медаллю СШ № 129 (у перший клас пішов у 1958 р. у Владивостоці).
1968 року нинішній ювіляр поступив на механіко-математичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка, 1969 р. перевівся на новостворений факультет кібернетики, який закінчив у 1973 р. з відзнакою. Здібного юнака залишили на викладацькій роботі з одночасним навчанням у заочній аспірантурі. Кандидатську дисертацію захистив у 1978 р., докторську — у 1990 р. Уся науково-педагогічна діяльність професора Олексія Федоровича пов’язана з факультетом кібернетики, де він пройшов шлях від асистента до професора, працював заступником декана з наукової роботи, головою навчально-методичної комісії названого підрозділу, членом ученої його ради, заступником завідувача кафедри, членом спеціалізованих рад із захисту дисертацій на факультеті та в Кібернетичному центрі НАНУ, членом науково-методичної комісії з прикладної математики Міністерства освіти України. Із 2006 р. є головою вченої ради Міжнародної асоціації розробників та користувачів інтелектуальних систем.
Галузь наукових інтересів професора О.Ф.Волошина — теорія та практика прийняття рішень, методи оптимізації, нечіткий аналіз, математична економіка, системи автоматизованого проектування, експерті системи, електронна освіта. Перу науковця належить понад 200 друкованих праць, у тому числі 4 монографії та 8 навчально-методичних посібників, серед яких широко відомий навчальний посібник „Теорія прийняття рішень” (2006), а також „Моделі та методи прийняття рішень” (2010). Під керівництвом Олексія Федоровича захищено 12 кандидатських дисертацій у галузях фізико-математичних, технічних та економічних наук, двоє його учнів стали докторами наук.
У 1984 р. Олексій Федоровичбув удостоєний Республіканської премії ім. М.Островського для молодих учених за роботи зі створення математичного та програмного забезпечення для проектування технічних систем (у першу чергу літальних апаратів, космічної техніки, підводних човнів), що виконувались у 70 — 80 рр. минулого сторіччя у співпраці з Інститутом кібернетики АН України.
В останні два десятиліття наукові інтереси дослідника пов’язані з математичною економікою, теорією прийняття рішень, е-освітою, створенням експертних систем різноманітного призначення (прогнозування економічних макропараметрів, медична діагностика, навчально-методичні тестуюче-оцінювальні програмні системи).
Професор О.Ф.Волошин виступав із науковими доповідями на десятках республіканських, всесоюзних та міжнародних конференціях, брав участь у роботі програмних та організаційних комітетів багатьох із них. Із 2006 р. з його ініціативи у рамках Міжнародного форуму конференцій «Інформаційні теорії та їх застосування», який організовує Міжнародне наукове товариство „InformationTheoriesandApplication” (президент — доктор К.Марков, Болгарія), проводиться конференція „Modern (e-) Learning” („Сучасна (електронна) освіта”). У 2010 р. п’яту конференцію “MeL-2010” було проведено в Україні на базі Київського національного університету імені Тараса Шевченка (голова програмного та організаційного комітетів — проф. О.Ф.Волошин).
Олексій Федоровичвважає, щоза останні два століття в системі освіти сталися істотні зміни. Безумовно, освіта стала масовою, у багатьох країнах початкова й середня освіта стали обов’язковими, у розвинених країнах існують тенденції до загальної вищої освіти.Проте, на думку нашого професора, взаємодія системи „учень — учитель” не зазнало істотних змін. Головне — щоб час і сили людства були скеровані, за М.Бердяєвим, на реалізацію призначення homosapiens — пізнання й творення світу й себе, до творчості. Разом із тим ювіляр згоден з оцінкою багатьох, що система освіти в Україні „хвора”, а подекуди й„смертельно хвора”. О.Ф.Волошин дотримується думки, що за цих обставин активна воля вчителя (педагога, викладача, вихователя) повинна виявлятися насамперед у пробудженні творчої свідомості в учня, сіянні доброго, розумного, вічного в суспільстві, боротьбі з відсталістю, дурістю, злом, „незважаючи на осіб”. Тому, оцінюючи рівень освіти в Україні на „3—”, автор уважає, що свідомість, воля й боротьба приведуть до успіху, хоч би локального.
Олексій Федорович повністю згоден із думкою, що в XXI ст. роль класичної освіти лише зростатиме, особливо сказане стосується людей із базовою математичною підготовкою. Натомість уведення контрактної форми навчання привело тільки до зниження освітнього рівня випускників. Контрактників практично неможливо відрахувати за неуспішність. Але йті, що вчаться за державним замовленням, теж відрахувати (за неуспішність, прогули) непросто — державне замовлення необхідно виконувати. Тому О.Ф.Волошин пропонує: 1) на 1-й курс зараховувати на 15-20 % більше планового числа абітурієнтів («стажистів») без надання стипендії й гуртожитку, після 1-го курсу «зайвих» відраховувати. Багатолітній педагогічний досвід педагога й науковця, зрештою, світова практика свідчать, що саме стільки осіб із тих або інших причин не можуть опанувати програму; 2) потрібно переглянути систему платного навчання.
Заслуговує на увагу система державного кредитування — випускник зобов’язаний виплатити кредит за 5 — 10 років після закінчення вишу, при відмінній успішності кредит частково (або навіть повністю) погашати. Значним джерелом фінансування у вишах США є прийом іноземних студентів. Так, за даними Інституту міжнародної освітиСполучених Штатів,у 2004— 2005 рр. в університети цієї країни поступило більше 80 тис. громадян Індії, 60 тис. Китаю, 50 тис. Південної Кореї. На початку останнього десятиліття на факультет кібернетики КНУ зараховано декілька десятків китайських студентів. Вони були прийняті без знання української мови (як,утім, російської і англійської) та математики!Олексій Федорович офіційно переконував керівництво університету, що робити цього не можна, оскільки неможливо в цих умовах підготувати більш-менш повноцінного фахівця, що,зрештою, стане зрозумілим і китайській стороні. Це й сталося — студенти-під Небесної на факультет більше не поступають. Резюме: 1) не допускати практики зарахування на природничі факультети без знання мови й предмету; 2) стимулювати викладачів природничих підрозділів до переходу на викладання іноземним студентам англійською мовою.І, безумовно, освіта в університеті має бути нерозривною з науковою діяльністю. Важливо також практикувати продовження терміну аспірантури на 1 — 2 роки, стимулювати наукових керівників із високою ефективністю — наприклад, 25 годин із 50 за керівництво аспірантом зараховувати як аудиторні. Нині ж професор, у якого 5 аспірантів і той, у кого роками їх немає (за даними ректорату КНУ таких 40%), мають однакове аудиторне навантаження й зарплату, рівномірно займаються адміністративними справами.
Олексій Федорович також, загалом підтримуючи основи Болонського процесу, виступає за чіткі правила організації навчального процесу — якщо студент без поважних причин пропустив певну кількість занять, його автоматично потрібно відраховувати. Аналогічно, якщо в сесію студент отримав дві незадовільні оцінки. Інакше в молоді виховується „правовий нігілізм” (більше того, цинізм) — одного можна покарати, іншого за ті ж гріхи помилувати. Інший елемент кредитно-модульної системи— узгодження навчальних планів, об’ємів курсів— теж, безумовно, є важливим. Зменшення в три рази кількості спеціальностей порівняно з із європейськими ВНЗ є об’єктивним також.
Ще однією пекучою проблемою освіти професор О.Ф.Волошин бачить наукову кооперацію між факультетами. Вона практично відсутня. А сьогодні, як ніколи, необхідне об’єднання зусиль математиків, кібернетиків, філософів, психологів, філологів тощо. Потрібна зважена позиція щодо вирішення протиріччя «стандартизації навчання й індивідуальності тих, хто вчиться». Інформаційні технології в освіті слід розглядати як інструментарій інтенсифікації навчання, позбавлення його від технічної, рутинної роботи, як механізм колективного навчання в процесі колективної діяльності. Проте слід підкреслити, уважає Олексій Федорович, що інформаційні технології є допоміжними, інструментарієм, що дозволяє інтенсифікувати процес навчання, основною ланкою дидактичного циклу у виші є лекція, котра народжується на очах слухача, у діалозі з ним. Безпосереднє спілкування „учень— учитель” можна доповнити, удосконалити, але не замінити або повністю виключити.
Таким чином О.Ф.Волошин виступає й на ниві вдосконалення системи освіти в Україні на, так би мовити, макрорівні.За відсутності усвідомлення необхідності кардинальних змін і волі для їх здійснення час може бути втраченимназавжди. Тому наш ювіляр активно працює не лише в науці, а й щодо відстоювання свого бачення сучасних педагогічних процесів. Так і прийшов до власного 60-річчя. Весь у трудах, турботах. Має сім’ю, із дружиною Нінель Володимирівною разом навчався в університеті, син Павло закінчив факультет кібернетики КНУ ім. Тараса Шевченка. Старша сестра Тетяна — лікар, мати, Вікторія Павлівна, зустріла 84-річчя. Залишається тільки побажати Олексію Федоровичу добра, здоров’я, такої ж активної позиції на ниві освіти й науки надалі. Адже саме на діяльності таких людей і тримається наша нелегка галузь.
Статтю підготував Микола Маляр, декан математичного факультету Ужгородського національного університету, доцент.



Оставить комментарий