Генерал Тимошенко: Безсумнівно, на Донбасі збільшився обіг наркотиків. Просто ми не хочемо помічати. Одним це невигідно, інші й гадки не мають

Генерал Володимир Тимошенко виконав одну з головних ролей у документальному фільмі "Гідра", який розповідає про ліквідацію транснаціонального наркокартелю в Європі

Генерал-лейтенант Володимир Тимошенко – член політради і голова секретаріату партії "Сила і честь", колишній перший заступник начальника Головного управління Служби безпеки України і голова Державної служби з контролю за наркотиками, експредставник України в Міжнародному комітеті з контролю за наркотиками, професор, доктор юридичних наук.

На початку 1990-х років Тимошенко очолив службу, яка займалася протидією поширенню наркотиків. Тоді з’ясували, що виробництво речовини, із якої потім виготовляли амфетамін, відбувалося в Україні на Черкаському заводі хімреактивів. Щоб простежити весь злочинний ланцюжок і канали розповсюдження наркотиків, спецслужби 11 країн спільно розробили спецоперацію Premier. Значну роль у її успішній реалізації відіграли українські силовики. 25 років потому цю історію захотів екранізувати продюсер Олександр Дріз. Спільно з Тимошенком розробили сценарій фільму "Гідра" і виграли пітчинг в Україні та Нідерландах. Фільм знімав американський режисер Рам Девінені, який раніше продюсував документальну стрічку "Російський дятел".

Це справді унікальна операція – одна з найуспішніших у світі. Вона тривала два з половиною роки, до її реалізації долучилися спецслужби 11 країн

– Володимире Андрійовичу, як вам удалося виконати одну з головних ролей у фільмі про міжнародний наркокартель?

– Події, покладені в основу сценарію "Гідри", відбувалися в Україні в 1990-х роках. Я думав, про них уже всі забули. Але декілька років тому до мене звернувся продюсер Олександр Дріз. Він прочитав старе інтерв’ю, де я розповідав цю історію, і вирішив зняти фільм. Мені здалося, ідея гідна, адже це справді була унікальна операція – одна з найуспішніших у світі. Вона тривала два з половиною роки, до її реалізації долучилися спецслужби 11 країн – України, Білорусі, Польщі, Росії, США, Австрії, Німеччини, Чехії, Нідерландів, Данії, Бельгії. Справжній детектив.

Продюсер подав сценарій на конкурс Держкіно, і ми отримали фінансування на зйомку 72-хвилинного документального фільму. Також сценарій брав участь у конкурсі в Нідерландах. Там ми теж виграли. Щоб зробити повноцінний документальний фільм, потрібні чималі гроші, адже зйомки мали відбуватися в декількох країнах. І коли американський режисер Рам Девінені запропонував свою участь, зокрема матеріальну, команда не змогла відмовитися.


Фото: hydrafilm.net
Фільм "Гідра" англійською мовою вийшов у прокат наприкінці 2018 року. Фото: hydrafilm.net


– Як довго тривала робота?

– Зйомки розпочалися у 2017 році. І вже у жовтні минулого року англомовна версія стрічки "Гідра" вийшла у прокат у США.

– А чому тільки зараз він з’явився в Україні?

– Виникла невеличка проблема з Держкіно, від якого надійшла частина фінансування. Так склалося, що російські спецслужби також брали участь в операції. І у фільмі зняли мого колегу Василя Рагозіна. Він – генерал-лейтенант. Служив у ФСБ. У 1990-ті, як я в Україні, він обіймав посаду у Федеральній службі з контролю за обігом наркотиків (ФСКН) РФ. У фільмі є кадри, де ми з ним тепло прощаємося у Відні, куди Рагозін прилетів на зйомки. Це не сподобалося нашому Держкіно. Вони наполягали, щоб кадри з російським генералом із фільму видалили. Звісно, режисер не погодився.

Протягом усього цього часу тривали перемовини й консультації. Нам удалося досягти компромісу. Повну версію фільму англійською мовою показують за кордоном. В Україні вийде дещо скорочений варіант.

Хочу зазначити, що Василь Рагозін не має жодного стосунку до російського одіозного політика Дмитра Рогозіна. Навіть більше, Василь народився і виріс в Україні. В Одеській області поховані його батьки, і він уже протягом п’яти років не може приїхати до них на могилу. Він справжній професіонал, порядна й відважна людина, яка задокументувала причетність високопоставлених керівників ФСКН, співробітників ФСБ й адміністрації президента РФ до незаконного обігу наркотичних речовин. Через це він утратив посаду. Частина зібраних ним даних уже потрапила у пресу, і про це можна говорити. Я вважаю, він заслуговує на повагу. Таких щирих борців із наркобізнесом, як Рагозін, у світі одиниці.

Історія мала несподіване продовження. Коли ліквідували лабораторії в Західній Європі, до Голландії приїхали двоє росіян й запропонували викупити виготовлений у Черкасах БМК

– Розкажіть, як Україна стала частиною міжнародного картелю?

– Після розвалу Радянського Союзу з’ясувалося, що в багатьох країнах Європи одномоментно з’явилася величезна кількість таблеток екстазі, які виготовляють на основі амфетаміну. Хімічне дослідження засвідчило, що вони виготовлені з однієї й тієї ж сировини. Отже, були величезні партії сировини – бензилметилкетону (БМК), або, як його називають за кордоном, Р-2-Р.

Американські колеги звернулися до всіх партнерських спецслужб із проханням подивитися на виробництва, де таку речовину можуть виробляти у промислових масштабах. Ми теж розпочали пошук. І невдовзі з’ясували, Р-2-Р виробляють на Черкаському заводі хімреактивів у секретному цеху №6. Тоді цю речовину не було включено до переліку підконтрольних в Україні, хоча в усьому світі її виробництво вже ретельно відстежували.

Я повідомив американським колегам. Одразу ж зі штаб-квартири у Відні до нас прилетів агент Адміністрації з боротьби з наркотиками США Бо Мізак, і ми почали працювати. Він просив діяти дуже обережно, щоб не сполохати виробників. Адже від цього джерела можна дійти до лабораторій і розкрити всю мережу.


Операция по ликвидации наркокартеля изначально называлась “Караван”. Фото из архива Владимира Тимошенко
Обкладинка таємної справи "Караван", яку зберігають в архіві СБУ. Фото надане Володимиром Тимошенком


Коли ми тільки почали розроблення, справа мала кодову назву "Караван". Згодом, коли спецслужби 11 країн об’єдналися для протидії наркобізнесу, операцію назвали Premier.

Ми влаштували на виробництво своїх людей. Дізналися, що громадяни Чехії замовляють і оплачують сировину для виробництва БМК у Данії. Звідти її доправляють до Черкас. Вироблену речовину за ціною $2 за 1 кг викуповує троє чоловіків. Щоб виявити учасників угоди, ми рекомендували керівництву заводу продавати тільки через контракт.

Так установили, що один замовник – громадянин Білорусі, двоє – українці. У схемі брали участь дві київські фірми – "Дельта Фокс" і "Саєнтифік Трейд", і одна білоруська – "Джой". Вони працювали із заводом і переправляли отриманий БМК за кордон.

За документами бочки із Р-2-Р значилися як клей. Тоді жодних лабораторій на митницях не було. Документи перевірили і пропустили машину. Основна маса речовини йшла в Нідерланди. Трохи осідало в Польщі, Чехії. Та й в Україні теж залишалося.

Ми прийняли пропозицію партнерів щодо проведення контрольованого постачання, щоб простежити вантаж до лабораторій. Відстежили, як бочки доправили до Києва, як їх оформляли, провозили через кордон.

Тоді ж з’явилася перша проблема: у Польщі не було закону про контрольоване постачання, вони не мали права пропускати вантаж через свою територію, зобов’язані були конфіскувати його вже на українсько-польському кордоні. Постачання могло зірватися. Але ми домовилися з колегами з Федеральної кримінальної поліції ФРН, що забезпечимо конспіративне передання вантажу на польсько-німецькому кордоні.

Ми не могли залучити нашу агентуру й оперативних співробітників на території третьої країни, тому спостереження проводив мій товариш. Разом із дружиною вони тоді возили до Польщі різні товари. Ми їх проінструктували, пропрацювали маршрути, і вони практично довели вантаж до німецького кордону. Приблизно за 50 км до німецької сторони на заправці вони побачили, як до вантажівки під’їхала машина, вийшли люди й одну бочку із БМК забрали. Чоловік став навпроти на заправці, а дружина його буцімто фотографувала і в такий спосіб задокументувала передавання бочки, про що ми відразу проінформували польських колег. На жаль, їх помітили. Уже на трасі наздогнали дві машини – одна була позаду, друга підрізала, і авто полетіло в рівчак.

Міцні чоловіки влаштували моїм друзям допит, мовляв, куди й навіщо їдуть, засвітили фотоплівку, але все-таки повірили нашим людям. Нападники відмовилися допомогти витягти машину, узяли собі пару пляшок горілки і поїхали. Як з’ясували згодом колеги зі спецслужб Польщі, це були представники злочинного угруповання "Дзяди". Вони діяли під Варшавою й мали дві великі нарколабораторії. Одна з них – пересувна – містилася у величезному трейлері, їздила по всій країні, а тому її було складно знайти.

Німецькі фахівці супроводили вантаж до Голландії, де його й випустили з поля зору. Таке трапляється. Довелося організувати ще одне постачання. Щоб не ризикувати, американські експерти запропонували встановити маяк і через супутник відстежувати вантаж. Його супроводили до Голландії, розвантажили на складі. Понад місяць вели спостереження. Здавалося, вантажу не дають ходу, але коли силовики потрапили на склад, виявилося, бочки вже порожні. Речовину вивезли. Ми знову залишилися з носом.


Кадр из фильма "Гидра" / hydrafilm.net

Тимошенко: Ми організували контрольоване постачання до Росії. А там просто на митниці конфіскували вантаж за особистим розпорядженням голови Митного комітету РФ Анатолія Круглова. Кадр із фільму "Гідра" / hydrafilm.net


Знову зібралися всі спецслужби, почали думати, що робити. Переглянули відеоплівки спостереження і побачили, що на одній і тій самій машині на склад приїздили різні люди і вивозили візки з Coca-Сola. За номерами машини встановили, що один із них – відомий місцевим спецслужбам чоловік, раніше тричі судимий за наркобізнес. У його гаражі згодом і знайшли зниклий БМК у пляшках із-під газованої води. Він частинами відвозив його до лабораторії, де виготовляли таблетки.

До того часу в Європу йшла чергова партія. Одну бочку ми обладнали не тільки маяком, але вже й давачами розпаковування. Це дало змогу вийти на лабораторії. Унаслідок операції по дві лабораторії ліквідували в Голландії, Польщі, Чехії (там, до речі, була найбільша в Європі лабораторія) і в Україні. Так поступово спільними зусиллями знищували картель. Уся розробка тривала два з половиною роки і завершилася в 1996 році.

– Ви закрили провадження у Черкасах?

– До того часу ми внесли БМК до переліку підконтрольних речовин, і завод не міг продати навіть грама речовини нікому, не діставши дозволу у службі з контролю за обігом наркотиків.

– А хіба речовину після завершення операції не мали знищити?

– Це складно й дорого. Зазвичай до ухвалення рішення вантаж відправляють під відповідальне зберігання на завод-виготовлювач. Там навчений персонал і належні умови для зберігання таких хімічних речовин.

– І на цьому все закінчилося?

– Зовсім ні. Історія мала несподіване продовження. Коли ліквідували лабораторії в Західній Європі, до Голландії приїхало двоє росіян. Вони запропонували людям, яких ми залишили під контролем, викупити вироблений БМК. Голландці, які були власниками виробленої речовини, перепродали її росіянам. Із цими документами вони приїхали до Черкас, заявили про свої права й висунули вимогу віддати Р-2-Р.

Ми повідомили про це своїх російських колег і організували контрольоване постачання до Росії. А там просто на митниці конфіскували вантаж. Ми в шоці. З обох сторін підписані папери керівництвом спецслужб про проведення постачання. Такі машини не затримують ніколи. Рагозін спантеличений. Нам повідомили, що вантаж конфіскували за особистим розпорядженням голови Митного комітету РФ Анатолія Круглова. Як? Митники мали стояти спиною до такого вантажу і беззастережно пропускати.

Кілька років потому Рагозін, який уже працював у ФСКН, дізнався, що конфіскований вантаж передали на зберігання на одне із двох підприємств, де також виробляли БМК. Інформацію про те, що у РФ виробляють таку речовину, росіяни просто приховали від іноземних колег.

Рагозін забезпечив оперативний контроль над цим вантажем і дістав від агентури інформацію, що директор заводу та його син ведуть перемовини з якимись людьми щодо реалізації Р-2-Р – і конфіскованого, і виробленого. До схеми також виявилися причетними працівник адміністрації президента Росії і службовці двох управлінь ФСБ. Рагозін усе задокументував і надіслав документи генпрокурору Юрієві Чайці та особисто Володимирові Путіну. Але зрештою виявилося, що зайвий у цій історії сам Василь. Його турнули, а Федеральну службу з контролю за наркотиками ліквідували.

Виявилося, усім керував один доктор наук, професор і кандидат у народні депутати України. У кімнаті відпочинку його штабу два хіміки, кандидати наук із політехнічного інституту, виготовляли амфетамін

– Після того, як виробництво БМК в Україні прикрили, більше не було спроб відновити такий "вигідний" бізнес?

– Чому ж не було? Лежить багато речовини, і, звичайно, до неї виявляли інтерес. Якось на завод звернулися українські фахівці одного науково-дослідного інституту. Буцімто БМК знадобився для виробництва сорбентів на заводі у Броварах. Вони подали документи у службу з контролю за наркотиками. Отримавши запит, оперативники активізувалися і, як кажуть, сіли хімікам на хвіст. Але вантаж повезли не у Бровари, а до Києва. На вулиці Олени Теліги в підвалі розвантажили бочки. До вечора приїхала машина, завантажили бочки і повезли до Броварів, у цех. Начебто все нормально. Ми вночі потрапили до підвалу, а там стоять фляги із БМК. Що ж повезли на завод? Як виявилося, бочки наповнили водою. Зрозуміло, що у виробництво речовина не надходила. Під час виробництва з бочок брали якусь кількість води і зливали в каналізацію. Так і списували цей БМК. На паперах усе виходило чисто.

Ми вже знали, що подані документи були підробленими. 28-му сторінку опису технології очевидно підмінили: неозброєним оком помітно, що її друкували на іншій машинці, а письмо і навіть паста в ручці, якою написано формули, дещо відрізняються. Наші експерти зробили висновок: сторінку підмінено і навіть папір не з цієї пачки.

– Тобто в інституті не знали про цей проєкт?

– Не всі. Я поговорив із директором, який підписував папери. Він був не в курсі. А ось один зі співробітників це все організував. Поступово ми вийшли на людей, причетних до справи. Виявилося, усім керував один доктор наук, професор і кандидат у народні депутати України. Якраз тривала виборча кампанія. У кімнаті відпочинку його штабу два хіміки, кандидати наук із політехнічного інституту, виготовляли амфетамін. Сам професор зустрічався з голландцями і через них переправляв готову продукцію до Європи. Ми все задокументували, прийшли з обшуком, заарештували хіміків, а кандидат у народні депутати накивав п’ятами.


Кадр из фильма "Гидра". Фото: hydrafilm.net
Сировину, із якої виготовляли наркотики, перевозили в бочках під виглядом клею. Кадр із фільму "Гідра" / hydrafilm.net


– Його хтось попередив?

– Звісно. Він зник уночі перед обшуком. Ми розуміли, що він не найголовніший. За ним стояли впливовіші люди. Тому було дуже важливо його заарештувати. Тоді на мене вийшов один колега-високопосадовець. Під час бесіди згадав про закриту нарколабораторію і сказав: "Це ж солідна людина. Ти особливо його не шукай, не наполягай". А в цей час написав на аркуші "$500 000". Я не очікував від нього таких речей, одразу ж попрощався і пішов доповів голові. Думав навіть, це якась провокація.

Через пару тижнів ми втікача схопили, помістили у слідчий ізолятор і допитали. Спочатку він відпирався, але коли ми показали, скільки фактів задокументували, усе визнав. Він був керівником у банку, небідною людиною, мав солідну посаду. Я запропонував йому співпрацю зі слідством, просив здати тих, хто за ним стоїть. Але долучилися адвокати, він симулював хворобу. Після медичного обстеження нам надали таку медичну довідку, що він мало не смертельно хворий, лежить, і вивезли його до лікарні. Звідти він знову втік. Наступного ранку його знайшли неподалік від будинку матері в лісі з кульовим пораненням і контрольним пострілом у потилицю.

– Ваше розслідування з’ясувало, хто саме стояв за цим кандидатом у нардепи?

– На жаль, ні.

Час зрозуміти, що наркобізнес – це не якась відсебенька купки ентузіастів, які хочуть просто заробити. Це явище світового масштабу

– Є думка, що в Україні прикривають наркобізнес поліція та СБУ. Як ви ставитеся до цього твердження?

– Як людина поінформована. Абсолютно кожна мережа збуту, яка працює тривалий час, перебуває під контролем. Виявити розповсюджувачів не складно. Більшість наркоточок, що працюють протягом тривалого часу, відома правоохоронцям. Кожен новачок, який вирішить продати дозу, неминуче потрапить до рук силовиків.

І великий наркобізнес перебуває під контролем. У частині контрабанди та переміщення великих партій через кордон дійсно – це підслідність СБУ. Не можу сказати, що всіх силовиків залучено до наркобізнесу. Це далеко не так. Багато чесних порядних людей, які борються із цим злом на різних рівнях. Велику роль відіграє те, яка настанова зверху надходить. Був час, коли службу в такий спосіб розбещували. Я знаю, коли братки панували за часів Януковича і призначили начальника в одну область. Він зібрав усіх підлеглих і відкрито запитав: "Кажіть, де зароблятимемо". Із такими підходами можна розбестити будь-яку спецслужбу будь-якої країни.

Я дивлюся на підрозділ, до створення якого і сам колись був причетним (главк "К"), і мені сумно. Це зовсім не те, над чим ми працювали. Там капітани, не маючи нічого за душею, їздять на дорогих машинах. Питається, звідки?


Фото: hydrafilm.net
Тимошенко: Наркотрафік шукає нестабільні регіони. Щойно з’явилася нестабільність на українсько-російському кордоні, у нас відразу збільшився обіг наркотиків. Фото: hydrafilm.net


Наркобізнес присутній у будь-якій країні. Ще є таке поняття, як наркотрафік. Усім відомі світові центри виробництва наркотиків. Якщо йдеться про кокаїн – це Латинська Америка, тому що там росте кока. Якщо про героїн – це Афганістан і Пакистан, де росте опійний мак. Синтетичні наркотики виробляють у Китаї та Нідерландах. До речі, Китай зараз перехопив лідерство в цій сфері – курильні суміші, нові дизайнерські наркотики масово виробляють там.

З осередків виробництва до споживачів іде наркотрафік. Він шукає нестабільні регіони – там вигідно й безпечно доправляти зілля споживачам. Так з’явився Балканський маршрут. Коли тривала війна, через Балкани з Туреччини до Європи везли все. І щойно з’явилася нестабільність на українсько-російському кордоні, у нас відразу активізувалися такі процеси. Жодних сумнівів у тому, що на Донбасі збільшився обіг наркотиків, немає. Просто ми не хочемо цього помічати.

– Боляче визнати наявність проблеми?

– Ні. Просто декому це невигідно. А інші й гадки не мають. Потрібно знати, що в окопах споживання наркотиків зростає багаторазово. Там усе є – і стимулятори, і депресанти, які постачають через лінію фронту з окупованої території у великих обсягах. Час зрозуміти, що наркобізнес – це не якась відсебенька купки ентузіастів, які хочуть просто заробити. Це явище світового масштабу. Тоді ми побачимо, що без впливу сильних світу цього нічого не обходиться. Гідра вона і є гідра. Голову відрубаєш – виросте в іншому місці.


Джерело статті: “http://gordonua.com/ukr/publications/-general-timoshenko-nemaje-sumniviv-na-donbasi-zbilshivsja-oborot-narkotikiv-prosto-mi-ne-hochemo-pomichati-odnim-tse-nevigidno-inshi-v-nevidanni-1084592.html”