Аліпій. Той, хто зцілював фарбами

Аліпій. Той, хто зцілював фарбами

Існує припущення, що святий Аліпій виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві

17 (30) серпня 1114 р. у Києві ангел Божий мовчки прийняв душу православного святого, уславленого київського мозаїста і живописця, золотаря та лікаря, ченця-схимника Києво-Печерського монастиря Аліпія Печерського (трапляються імена — Алімпій; Олімпій). Не стало першого відомого українського іконописця, чиї твори позначала мистецька вартість, а фарба — зцілювала невиліковних хворих.

Напередодні діялося таке. Сильно нездужав преподобний Аліпій, майже помирав, а якийсь добродій здалеку прибув до Києво-Печерського монастиря, жадаючи неодмінно мати намісну ікону Пресвятої Богородиці до тогорічного свята Успіння. Прибульця геть засмутило, що за станом здоров’я іконописцю це несила було зробити, оскільки ченець-схимник навіть із ліжка не підводився. Тим часом настирливого замовника більше хвилювало, що свято на носі, а нова ікона так і не пишеться.

Частив до Аліпію Печерського прохач, благаючи впоратися до визначеного дня. Докучаючи своїми скаргами, христолюбець ніяк не давав спокій преподобному Аліпію, і тоді той із Христовою любов’ю мовив:

- Чадо, не журися і не смикай мене, а поклади турботи свої на Господа, і Він зарадить тобі — створить ікону, і в святковий день образ сяятиме на красному місці.

Наступного разу похнюплений добродій навідався до Аліпія напередодні свята Успіння Пресвятої Богородиці, 27 серпня, але побачив, що дошка, виготовлена для ікони, — незаймана. Узявся він картати старця, дорікаючи, що той по щирості не пояснив, наскільки важка його хвороба і категорично не відмовився образ писати.

- Тоді б я звернувся до іншого іконописця, і до Свята він написав би ікону… Тоді б у мене Свято було світлим і урочистий, а тепер на мене чекає сором, — скімлив чоловік.

Однак, преподобний Аліпій відповів:

- Адже я так вчинив не через лінощі. Пам’ятай, чадо, Бог здатен написати ікону Своєї Матері одним Власним словом. Тим часом мені Господь відкрив, що я йду від вас, хоча не маю залишити тебе у твоїй печалі.

***

Коли замовник пішов, нізвідкіль у келії Аліпія з’явився стиха світлоликий, рум’яногубий, яснозорий юнак в шатах білих мов сніг і мовчки узявся писати замовлену ікону. Навіть попри хворобу, майстер про себе зауважив: незнайомець має розуміння візантійської ікони, бо пише не стільки тіло, скільки душу Матері Божої. В оригінальнім трактуванні проявились очі уважні, великих розмірів, губи тонкі, ніби безтілесні, нечуттєві, ніс у вигляді вертикальної, або легко вигнутої лінії, чоло підкреслено високе. Із великим полегшення ієромонах уклався на лівий бік і, подібно до безтурботної дитини, вперше за останні тижні солодко заснув.

Цілу ніч так швидко і по-чистому незнайомець працював, що Аліпій Печерський одразу збагнув: до нього прилетів янгол, аби не ікону створити, а допомогти розігнати глибоку скорботу звичайного христолюбця. Закінчивши роботу, небесний посланець звернувся до ченця-схимника, збудивши тихим голосом:

- Отче, скажи: може, чогось бракує, або: я в чомусь помилився?

Аліпій тільки похитав головою:

- Мабуть, Сам Бог водив твоїм пензлем; бо і тебе самого Господь створив.

І з першими вранішніми променями дивний іконописець знову зробився невидимим.

Зрозуміти парафіянина було можна — за ніч він не змикав повік, його гризло сумління, бо себе христолюбець вважав великим грішником. Рано вранці, ледь розвиднилося, він вирушив сповідатися до домової церкви. Ступивши у двері храму, у подиві він закляк – замовлена ікона Успіння Пресвятої Богородиці була на красному місці. Спочатку мирянин аж злякався і впав навколішки, але затим оговтався. підійшов до нерукотворного образа й уважно оглянув, поволі, але глибше і глибше уторопаючи, що це — саме та ікона, яку він замовляв у преподобного Аліпія.

Велике коло замкнулося. Символічно ж бо, що Успіння Пресвятої Богородиці – останнє, 12-те свято православного церковного року (завершується 28 серпня за новим стилем), тоді як першим загальнохристиянським святом Нового року є Різдво Пресвятої Богородиці, що святкується 21 вересня. Прожогом метнувся замовник до ігумена Печерського чоловічого монастиря, аби розповісти про диво, що сталося. Разом вони поквапилися до келії іконописця. Той уже лежав при смерті, але настоятель все-таки встиг запитати святого:

- Скажи, отче, хто і коли написав цю ікону?

Преподобний Аліпій щиро уповідав їм історію про херувима, а на закінчення додав, дивлячись їм у здивовані очі:

- Янгол і зараз стоїть поруч з вами.. Він мовчки чекає закінчення нашої розмови, аби забрати мою душу.

То були останні слова праведника. По них преподобний Аліпій спочив у Господі 17 серпня 1114 р. У скорботі браття покрили пеленами тіло покійного, віднесли до церкви і, виконавши звичайний поховальний спів, поклали святого в Антонієвих (Ближніх) печерах Києво-Печерської лаври. І досі три перші пальці правиці Аліпія Печерського складені однаково — в пучку, а два останніх притиснуті до долоні. Кажуть, у молитовному осінення себе хресним знаменням і помер преподобний. Так цей святий чудотворний іконописець одночасно прикрасив Небо і землю: Небо — тим, що зійшов туди доброчесною душею, а землю ж — своїм пречистих тілом.

По молитвах за святим ієромонахом відбулося чимало чудес. Таким був Аліпій Печерський — перший відомий із літописів києво-руський художник.

***

Із фактів земної біографії земляка відомо, на жаль, не багато. Преподобний Аліпій Печерський народився 1065 р. (інша версія: 1070 р.) і в живописі є наслідувачем духовного шляху євангеліста Святого Луки, а саме: він не тільки зображував чудодійно святих на іконах, а й втілював в душі своїй їхні чесноти; крім того, ієромонах був чудовим лікарем. За провидінням Господнім потрапив він у науку до грецьких іконописців із богохранимого граду Константинополя, котрі 1084 р. прибули до Києва, аби прикрасити Свято-Успенську церкву Києво-Печерської Лаври. Храм особисто заклали преподобні отці Печерські — Антоній і Феодосій у 1073 р., а зводили його 15 років грецькі будівничі.

Про ту містичну історію в Києво-Печерському патерику (XIII століття) міститься чудова розповідь, записана з вуст самих грецьких зодчих. У збірці оповідань про ченців Києво-Печерської лаври йдеться про те, як сама Пресвята Богородиця звеліла візантійським будівничим збудувати в далеких землях храм.

Одного ранку, коли робочий люд ще спав, явилася Матір Божа і наказала чотирьом із них поставити в Києві храм на Її честь. Грецьких зодчих брали сумніви, хто допоможе їм на чужині. Тоді Богородиця заспокоїла чоловіків та пообіцяла допомогу преподобних… Антонія і Феодосія, про яких перелякані художники ніколи не чули.

У Влахернськоій церкві, найзнаменитішому в історії східного християнства храмі, що колись сяяв біля імператорського палацу в Константинопольському передмісті Влахерні, поблизу затоки Золотий Ріг, — дала Вона грецьким зодчим мощі святих великомучеників Артемія, Полієвкта, Леонтія, Акакія, Арефи, Якова, Феодора, та наказала негайно братися до роботи, а на початку будівництва вмурувати священні реліквії в підмурок майбутнього величного храму.

Дива діялись і надалі. Коли з Константинополя 12 греків (день пам’яті — 27 лютого) прибули до Києва, аби поставити першу в місті кам’яну церкву, родоначальник києво-руського чернецтва, засновник Печерського монастиря, преподобний Антоній Печерський (982-1073) приязно зустрів гостей та вислухав їхню історію прибуття до столиці Київської Русі. Коли ж греки попрохали вказати місце, де належить ставати церкву, святий отець відповів:

- Проведімо три дні в молитві, і Господь вкаже.

Палко молився Святий Антоній, аби Бог послав знамення, так і сталося. Вранці по всіх усюдах впала густа роса, а те місці, де тепер храм, залишилося сухим. Здивувалися люди, та гарячу молитву продовжили. Наступного ранку сталося все навпаки: скрізь було сухо, тільки там, де мав вирости Храм, блищала Божа роса. Отож, сам Господь визначив місце для нової церкви.

***

Згрудилася зраділа братія навколо позначеного місця, а преподобний Антоній Печерський уклінно виміряв розмір: ширину і довжину храму. Зробив це первоначинатель всього вітчизняного пустельницького чернецтва золотим поясом, принесеним грецьким будівничим Симоном. За свідченням Києво-Печерського Патерика, були Богородицею відкриті і пропорції майбутнього собору: “... розміряти поясом 20 у ширину, 30 — у довжину, а 30 у — висоту стіни, з верхом — 50”. Та золота міра виявилася першим будівельним еталоном на Київській Русі і складає 108 см.

Далі святий отець благословив місце і, піднявши руки, благав:

- Почуй мене, Господи, почуй мене днесь вогнем, хай зрозуміють всі, що Ти єси, що Ти бажаєш цього.

І тоді з неба вдарила блискавка і на визначеному місці випалила прорис майбутньої будівлі. Від жаху присутні попадали на землю, наче мертві; в Патерику згадується, що з-поміж самовидців того дня знаходився і майбутній благовірний князь, а тоді лише 19-річний Володимир Всеволодович Мономах. Отож, на зазначеному згори місці в 1073 р. преподобними отцями Печерськими — Антонієм та ігуменом першого києво-руського Києво-Печерського монастиря Феодосієм (1009-1173), була заснована кам’яна Лаврська церква в ім’я Успіння Божої Матері. В основу храму побожні візантійці поклали мощі святих великомучеників Артемія, Полієвкта, Леонтія, Акакія, Арефи, Якова, Феодора, передані будівничим у Влахернській церкві Богородицею.

***

Закінчивши прикрашати храм іконами і фресками, 12 греків-малярів залишилися жити в Печерській лаврі, прийнявши постриг. Вони подвизались у молитві та подвигах добродійності. За глибокої старості всі благочестиві візантійці померли в обителі. Так здійснилося пророцтво, що чули блаженні іконописці від ікони Пречистої Богоматері, Яка їм сказала:Як і сказала Цариця Небесна, преподобний Антоній мирно помер 1074 р., а преподобний Феодосій опікувався побудовою храму і через рік, коли було зведено стіни, також спочив сном праведника. Спорудження церкви була закінчено у 1077 р., а третій рік ігуменства Стефана Печерського (1040-1094), наступника преподобного Феодосія на престолі.

- Не підете звідти, але, прийнявши постриг, лише тут закінчите своє життя.

Отож у ранньому дитинстві малий Аліпій потрапив у науку до тих грецьких іконописців, які оздоблювали Свято-Успенську церкву Києво-Печерської Лаври і завжди дякував Господу за той промисел Божий.

Переказують, що Аліпій Печерський був свідком дивного дива, описаного в оповіді про Святу Печерську церкву. Одного дня під час виконання робіт іноземними майстрами, котрі саме прикрашали вівтар, у ньому раптово зобразилася — сама собою! — ікона Пресвятої Богородиці. Більше того, нерукотворний образ засяяв яскравіше сонця, а потім голуб вилетів з вуст Матері Божої і після довгого кружляння під склепінням упурхнув у уста ікони Христа Спасителя. Усі присутні в Свято-Успенській церкві попадали на землю, били поклони і довго молилися, щиро-щиро.

Грецькі майстри із богохранимого граду Константинополя – і зодчі, і іконописці, які віру та хист у Києві вклали у створення Свято-Успенської церкви Печерської Лаври в Києво-Печерській обителі, поховані в печері преподобного Антонія (Ближні печери). За духовний подвиг і досі вони лежать нетлінними. Їх поклали в особливому затворі (печері) поруч, один одного, між нетлінними мощами преподобних Печерських — ченця Аврамія Затворника (друга третина XIII — початок XIV століття) та самітника Ісаакія Печерського (?-1090).

***

Минуло кілька років навчання, і 1087 р. від ігумена Никона Великого (?-1088) , хто разом з преподобним Антонієм поселився у печері на березі Дніпра в 1058 р., Аліпій прийняв постриг чернечий у Печерському монастирі та почав удосконалюватися не лише в іконописній справі, але і в чернечих подвигах, в собі особисто будуючи чисту оселю Святого Духа.

Є свідчення, маляр-праведник образи писав безкоштовно.

Утім, якщо йому щось залишали за художнє рукоділля, заробіток Аліпій ділив на три частини: першу — відкладав на употрібне для ікон, другу — милостинею роздавав жебракам, третю — приносив на потреби обителі.

Хто бачив сяйво Духа Святого, той від Нього щиросердно прийняв подарунок чудотворства; зокрема ікони преподобного Аліпія чудотворними робилися. Коли від юності Божественне призначення в собі роздмухуєш, відданим іскрі Божій залишаєшся на все життя.

Якщо іконописець дізнавався, що в якійсь церкві образи перед лампадами почорніли чи зблякли перед очима парафіян, майстер брав їх до себе в келію та поправляв, не вимагаючи за це платні. Ніколи маляр не був дозвільним, бо іконопис залишав лише в одному випадку — заради Божественної служби. Вночі молодий чернець тримав неспання, читав молитви і бив поклони, а коли розвиднювалося на ранок, зі самопокорною чистотою та безкорисливим терпінням, завжди під час малювання тримаючи піст, у богороздумах займався іконописом.

***

Тим часом один благочестивий киянин збудував церкву і попрохав через двох ченців умовити преподобного Аліпія оздобити домовий храм іконами. Виготовлені дошки для образів і срібло для окладів та риз він запопадливо передав через посередників. Але вітрогони срібло пропили, а доброчинцю не раз переказували, що знаний іконописець нібито вимагає додаткової платні.

Так тривало не один тиждень. Настав час показати образи, і тоді брехливі ченці обмовили Аліпія, мовляв, той забрав срібло, а ікони писати… відмовився. Благочестивий киянин пішов просто до ігумена Никона і зажадав справедливого суду. Коли Аліпія Печерського поставили перед чесні очі ігумена та висунули звинувачення, маляр розгубився, збентежився — про замовлення він і гадки не мав.

Утім, загальний подив стався, коли брехуни у рясах внесли у келію настоятеля дошки, видані замовником для написання ікон: на них дивним чином УЖЕ були написані вражаючі образи Спасителя, Божої Матері та святих угодників. Двох недбальців із монастиря витурили, а слава про чудеса, які діються за молитвами преподобного Аліпія та чиняться написаними ним іконами, дійшла аж до самого князя Київського Всеволода I Ярославича (1030-1093).

***

Згодом із благословення ігумена Никона Аліпія Печерського висвятили на сан ієромонаха і щирою молитвою та любов’ю він продовжував чинити духовні подвиги. За вірою його преподобному нововисвяченому ченцеві було даровано дар цілительства. Ось, слухайте, іншу історію…

Якось до монастиря завітав багатий киянин, хворий на лепру (проказу), котрому не допомогли ні лікарі, ні знахарі, ні чаклуни. Попри зусиллі родини, хвороба посилювалася. Хтось порадив багатію йти у Києво-Печерську обитель та звернутися по допомогу до ченців. З великою неохотою пішов мирянин до монастиря, де ігумен звелів напоїти його водою з криниці Святого Феодосія та змити голову та обличчя.

Швидко з’ясувалось, багатій християнської віри не сповідав, тож по всім тілі негайно висипало велике запалення, від якого тхнув пекельний сморід. Такого сорому дукар терпіти не зміг, отож і дременув додому. За декілька днів очікування смерті, хворий отямився та насмілився сповідатися у власних гріхах. Він повернувся в обитель та й пішов на сповідь; так сталося, що того дня парафіян приймав преподобний Аліпій.

Радо зустрів святий отець мирянина:

- Слушно ти вчинив, що прийшов сповідувати Господу гріхи свої перед моєю недостойністю, тому що так і пророк свідчить про себе, звертаючись до Бога: “Визнаю я перед Господом беззаконня мої, і Ти подаруй провини серця мого”.

Довго повчав преподобний Аліпій хворого про спасіння душі, а потім фарбами, котрими зранку малював ікони, ретельно змастив усі виразки страдника, а особливо — обличчя. Далі ієромонах завів безталанника до храму, дав причаститися Святих Христових Таїн і звелів умитися водою в купелі Силоамської, якою змивають руки архієреї після Причастя. Минуло небагато часу, і трапилося диво — хворий повністю одужав. Тут же згадаємо і про дар: у подяку за порятунок поважний правнук цього прокаженого за зцілення прадіда зробив щедру офіру обителі — золотом оздобив кіот над святим престолом у церкві Печерській.

***

Іншого разу промислом Божим пожежа випалила весь київський Поділ. Того дня – ймовірно, 1113 р. — спопеліла і домова церква невідомого городянина, де стояли, написані Аліпієм Печерським сім ікон. Коли згарище почали прибирати, виявилося: всіх ікон деісусного ряду — композиція, що включає зображення Христа (посередині) і звернених до Нього в молитовних позах Богоматері та Іоанна Хрестителя — вогонь навіть не торкнувся. Почувши про це, великий князь Київський (113-1125) Володимир Всеволодович, відомий як Володимир Мономах (1053-1125) сам, без пошту, пішов пішки подивитися на диво. Побачивши неопалені образи, 60-річний правитель гукнув іконописця.

Коли перед володарем дружинники поставили преподобного Аліпія, той уповів, що всі чудодійні ікони написані за одну ніч – ні, не ним, а Божою силою. Великий князь Київський нікому віри не йняв, а пильно вдивлявся у постать преподобного Аліпія, вдягнену в чернечий каптур глибокого синього кольору, що, подібно до шолому, покривав голову та плечі, синю схиму, світло-коричневу мантію та світлу, золотавого кольору рясу. Оскільки дружина витягла іконописця просто з майстерні, у правиці Аліпій Печерський тримав цілющого пензля, а в лівиці — дзбаник з фарбою, що в його руках отримала благодатну силу зцілення.

Вкотре здивувалася двірня, адже пригода виразно свідчили про доброчестя отця Аліпія, у келії якого нерукотворними з’явилися сім ікон. Замислився Володимир Мономах, він узяв одну з чудових ікон — Божої Матері і, ймовірно, 1124 р. наказав відправити в кам’яну церкву, яку за його велінням саме поставили в Ростові. Як зазначає Києво-Печерський Патерик, “взявши розміри тієї божественної церкви Печерської, Володимир Мономах, що сидів спочатку на престолі і Ростові, створив у всьому подібну церкву в місті — такої ж висоти, ширини і довжини”.

За кілька місяців сталася нова біда: новозведений храм у Ростові завалився, але ікона Богородиці преподобного Аліпія залишилася неушкодженою. Тоді чудотворний образ перенесли в дерев’яну церкву, а коли й та вщент вигоріла, образ як і раніше, залишився незайманим вогнем і без найменших ушкоджень, що доводило християнське доброчестя та богоугодне життя київського іконописця.

Із часом ікона отримала назву Володимирської-Ростовської (святкування – 15 (28) серпня) і не один раз у різних життєвих тарапатах залишалася недоторканою, як і належить іконі Нерукотворній.

***

Існує припущення, що святий Аліпій виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, знесеного у 1934-1936 рр. у зв’язку з проектом створення на йому місці… урядового центру. Останній планували зробити копією головного будинку ЦК КПУ (нині — будівля Міністерства закордонних справ України).

Церковні перекази також пов’язують з ім’ям Аліпія Печерського ряд особливо шанованих образів; у першу чергу, ікони “Предста Цариця”, що нині знаходиться в іконостасі Успенського собору Московського Кремля. В її композиції втілена ідея містичного шлюбу Христа і Церкви. Богоматір в образі Цариці Небесної, одягнена в царські шати з лором, тримаючи в руках жезл, зображена праворуч перед престолом, на якому сидить Христос. У зображенні Ісуса поєднані риси Царя і Великого архієрея. Він одягнений в парадний стрій візантійських імператорів, про Його архієрейський чин свідчать омофор і Патріарший жезл, притулений до ніг.

Найвідомішою з існуючих робіт преподобного Аліпія вважають ікону Божої Матері Свенсько-Печерську, яка дивом збереглася до наших днів. Святий образ був написаний для Києво-Печерського монастиря, де й перебував до 1288 р.

Після дивного зцілення від сліпоти колишнього чернігівського князя Романа II Михайловича Молодого (?-1401), котрий у 1375-1401 рр. сидів на престолі у Брянську, образ став головною святинею місцевого Успенського Свенського монастиря, куди його доправили на прохання правителя, й де сталося диво.

Трохи згодом київська ікона прославилася під час оборони Брянська від навали французів в 1812 р.

Після знищення монастирського собору у 1927 р. Чудотворна Печерська (Свенська) ікона Матері Божої зберігається у… Державній Третьяковській галереї безбожної еРеФії. Діяли за типовим сценарієм. Успенський собор у Ростові висадила у повітря група радянських підривників на чолі з якимось Рихловим, тож чудодійну ікону забрали на Москву. Від того вибуху постраждав у 1927 р. і місцевий храм Св. Антонія і Феодосія Печерських, від будівлі зберігся лише нижній ярус.

Існує також думка, що знаменита Ярославська Оранта, або: Велика Панагія, знайдена в 1919 р. у Спаському монастирі Ярославля, належить пензлю Аліпія Печерського. На жаль, вона також зберігається в московській Третьяківці; може, тому нині датується… XIII століттям.

Ще Києво-Печерський патерик відзначав високу майстерність прабатька українських художників, вважаючи, що преподобний Аліпій Печерський:

- Добре извык хитрости иконнѣй, иконы писати хитр бѣ зѣло.

***

Тропар преподобного Аліпія, іконописця Києво-Печерського, у Ближніх печерах, глас 8:

- Лики святих зображуючи на дошках, / їхній подвиг правдиво, / як добрий художник, славний Аліпій, / написав на скрижалях серця свого / і через це, як приклад, божественно прекрасний, / благодаттю священства, як золотом, прикрашений був / від Христа Бога й Спаса душ наших.

Кондак преподобного Аліпія, іконописця Печерського, у Ближніх печерах, глас 2

- Від юності Божественне в собі маючи призначення, / відданий був ти в науку написання ікон; / і завжди небесний образ Богородиці писав у церквах, / ти цим прославився / і бачив сяйво Духа Святого, / від Нього прийняв подарунок чудотворства, / бо ікони твої чудотворними робилися, / через це почитаємо й прославляємо тебе, чудотворець Аліпій.

***

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ.

Дивні вчинки твої, Святий Боже Правий…

Чомусь у містечку Дубна Московської області, по вулиці Жовтневій, 4 (вхід із правого боку будинку) існує з 1993 р. Іконописна школа імені преподобного Аліпія?!?

Це — недержавний освітній заклад, який готує іконописців для Російської православної церкви Московського патріархату. Метою освітнього процесу, як стверджують прес-релізи, є відродження традиційного мистецтва Російської православної церкви — іконопису і стінопису. А ми на ту чергову історичну крадіжку ніяк не реагуємо…

Засновником і керівником школи, що має державну реєстрацію та Ліцензію на право ведення освітньої діяльності, є протоієрей Віталій Шумилов — настоятель храму Смоленської ікони Божої Матері в Дубні Московської області.

За чверть століття існування Іконописної школи імені преподобного Аліпія 38 випускників були висвячені в іконописці; із них — 16 осіб захистили дипломи, 18 осіб отримали свідоцтво про прослухані лекції впродовж двох або трьох курсів навчання. Початкове навчання в Школі в цілому здобули більш як 100 чоловік.

Ну, і хто тепер ми, котрі ніяк не позбудуться Московського патріархату навіть у Києво-Печерській лаврі? Тарас визначив чітко:

- Славних прадідів великих. / Правнуки погані!

Олександр Рудяченко


Джерело статті: “https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2761300-alipij-toj-hto-zciluvav-farbami.html”